Жив собі мандрівний художник, що вдень сидів на вулиці, малюючи портрети за гроші, а вночі — потайки розписував стіни. При чому на стінах він малював не квіти, чи там, схід сонця, а “сюжетний живопис”. Наприклад, як головний скарбник будує собі новий дім, чи як король їсть хробаків, чи як очільник поліції впіймав простого ремісника, й витрушує з нього останню копійчину. Тому художник і був мандрівним: після таких малюнків йому доводилося дуже швидко лишати місто, або навіть країну.
Тому наш художник побував у багатьох містах та державах, перевидав пів світу, і от, якось, забрів у країну, де все було чорно-біле. Ну, ще й трохи сіре — але інших кольорів не було взагалі. Він спочатку нічого й не помітив — через те, що день був похмурий. Тільки здивувався, чому так мало квітів, і ті, що є — всі білі; чому ніхто, навіть красиві молоді жінки та діти, не носить яскравого одягу; чому багатії прикрашали себе сріблом — але не золотом. Художник влаштувався на вулиці, розклав своє приладдя — пензлі, фарби, палітру — й почав малювати.
Згодом навколо нього зібрався цілий натовп: містяни, побачивши яскраві фарби на полотні, зліталися звідусіль, наче метелики до ліхтаря. Деякі з них тихенько перемовлялися, інші просто заворожено спостерігали небачене диво. А художник нікого й не помічав навколо, зосереджений на малюванні.
Аж тут вулицею шли троє пінгвінів. Вони були високі, пихато крокували містом, в кожного з них на голові був чорний кашкет з яскравою срібною кокардою. На поясі пінгвіни мали чорні кийки, і поки вони йшли, містяни розступалися перед ними, бо це були міські поліціянти.
Натовп, що оточив художника, привернув увагу пінгвінів. Вони розштовхали людей, і побачили малюнок. Ох, що почалося! Поліцаї закричали, закудикали, замахали коротенькими крилами! Люди ніби прокинулися від цього шуму — й кинулися на всі боки. Художник відірвався від малювання, бачить — нависли над ним троє велетенських пінгвінів, схопилися за кийки, та кричать на нього! Але він бувалий був, побачив кашкети — миттю зрозумів, що зараз його будуть арештовувати — й прожогом кинувся навтьоки. Лишив своє полотно недомальоване, пензлі, фарби, аби ноги унести.
Пінгвіни — птахи не дуже спритні, то вдалося йому вислизнути. Один поліціянт дістав з сумки трубу, та почав в неї трубити тривогу. А двоє інших побігли навздогін за порушником. І тут художник зрозумів, нащо по всьому місту зроблені акуратні жолоби з водою вздовж вулиць, дещо схожі на стічні канави — але дуже гладенькі, рівненькі й чистенькі. Переслідувачі як плюхнуться пузом у ту канаву, та й поїхали як на санчатах по льоду — швидко!
Дивиться наш втікач — он вулиця вгору йде. Звернув на неї, а йому вже на зустріч інші пінгвіни, жолобом під гірку котяться. А ззаду ті, перші, розігналися, наздоганяють. Біжить художник, вже захекався, тут вузенький провулочок вбік відходить. Він — туди. А пінгвіни несуться назустріч одне одному, зупинитись вже не можуть — як зіштовхнуться, бум! - аж іскри з очей! Поки приходили до тями, втік митець.
До вечора вештався тим дивним містом, боячись носа на широкі вулиці висунути. Втомився шалено, зайшов до харчевні, купив поїсти на останні гроші, розпитав хазяїна, той все йому й розповів.
Як сто років тому захопив місто той старий чаклун, на ім'я Хромоном, що ненавидів усі кольори, крім чорного та білого. Як його армія із зачарованих велетенських пінгвінів уважно стежить, щоб кольорів в місті не було: ані квіток, ані одягу, ані фарб яскравих. Руді люди мають ховати своє волосся. Кавуна придбати в місті неможливо. Помідори — тільки спеціального сорту, чорні. А синє небо Хромоном своїм чаклунством позбавив кольору.
Були, щоправда, й позитивні моменти: ставки в місті регулярно чистили, щоби вода не зеленіла. Вино та пиво були заборонені, бо від них люди часто червоніють, при чому носи можуть так і лишитися червоними.
Вийшов художник з харчевні вже вночі, пішов тихенько містом. Хотів вже тікати звідси, аж тут побачив високий білий паркан. Ех, думає, невже я просто так втечу, не подарувавши місту якийсь яскравий розпис! Перевірив кишені — а в нього залишилося ще кілька тюбиків фарби, та, на щастя, всі різних кольорів: жовтого, синього, червоного, зеленого… От він і почав працювати.
***
В цей час пінгвіни-поліціянти принесли свойому хазяїну малюнок художника. Той лише одним оком подивився — та як заволає:
— Хто це зробив?! Знайти цього злодія! Знищити! Ні — привести до мене, я сам його знищу! — махнув рукою, запустив білу блискавку в картину — та й перетворилася на сірий попіл.
Скомандував чаклун перекрити усі виходи з міста, й прочісувати вулиці. І якби наш художник хотів втекти, чи десь сховатися на околицях, його б обов'язково знайшли. Але ж ніхто не шукав його в самому центрі, де він усю ніч розмальовував великий білий паркан. І навіть він сам не знав, що саме за цим парканом біснується Чорно-Білий маг Хромоном!
Рано вранці містяни, що прокинулися першими, побачили замість звичайної чорно-білої нудьги справжній барвистий вибух: майже весь паркан навколо будинку чаклуна було розмальовано яскравими квітами. Миттю усе місто зібралося на майдані перед будинком, всі дивилися на розпис, згадуючи, як це здорово — бачити різні кольори. Більшість навіть забула назви тих кольорів, тому подекуди точилися палкі суперечки — оранжевий це, чи фіолетовий, синій чи жовтий.
Художник, який вже закінчив роботу, спробував, як зазвичай, втекти з міста — але пінгвіни, навчені Хромономом, не лишили йому жодної вільної стежинки: помітили, й кинулися його ловити. І знову митець, як вчора, тікав від незграбних поліціянтів, що ковзали за ним по спеціальних жолобах. Але на цей раз їм-таки вдалося загнати нещасного у глухий кут.
— Ти маєш йти з нами! Або ми тебе закуємо у кайдани та відлупцюємо кийками! — грізно клацаючи дзьобом вимовив головний пінгвін. Під час лихої гонитви він десь загубив свій кашкет, і тепер художник уважно його роздивлявся:
— Ви ж імператорські пінгвіни? — спитав він.
— Імператорські? Що за дурня, ми пінгвіни Чорно-Білого Мага-Хромонома! — відповів йому головний поліціянт.
— Ні, друже, ви — справжні Імператорські пінгвіни. От тільки брів у вас немає.
— Брів? — здивувалися пінгвіни.
— Так-так, жовтих брів. У імператорських пінгвінів завжди є чудові жовті брови, а також жовті комірці — художник дістав з кишені останній тюбик, в якому залишалося ще трішечки фарби. Жовтої.
— Я думаю, Вам дуже пасуватимуть жовті брови та жовтий комірець, друже мій — посміхнувся художник до головного пінгвіна.
— Справді? — спитав той зацікавлено — А ти міг би мені показати, як це було б?
***
Чорно-Білий маг бісивсь від люті — уявити тільки, хтось наважився розмалювати різними кольорами паркан навколо його будинку, прямо в центрі його міста! Схоже, чорно-білі поліцаї не здатні впіймати злочинця — то він сам піде та знайде його!
Подумавши так, чаклун вийшов з дому. Містяни, що зібралися на майдані перед будинком, роздивляючись кольоровий паркан, розступилися — дуже він був зараз лютий та страшний. Але що це? Ось і чорно-біла армія, здається, вони когось ведуть! Невже впоралися? Але чому він не в кайданах?
— Це ти розмалював мій паркан?!! — вигукнув чаклун.
— Так, це я — відповів художник, — але, здається, це більше не твій паркан.
— Що ти таке кажеш? — спитав з подивом Хромоном, а — потім до пінгвінів:
— Чому він не у кайданах?
— А чому він має бути в кайданах? — запитав у відповідь головний пінгвін, піднявши жовті брови.
Чаклун уважно придивився до нього, помітив густі жовті брови, намальовані фарбою. І жовтий комірець.
— О, ні! Мої вірні слуги! Що він з вами зробив?!! — заволав маг.
— По-перше, це не він зробив. Це ти зробив — забрав в нас наші красиві брови та комірці — відповів пінгвін — По-друге, цей шановний пан повернув нам втрачене, за що ми йому дуже вдячні. А по-третє, ми більше не твої слуги!
— А чиї ж ви?
— Імператорські! А тобі, чаклуне, пора забиратися геть з цього міста! — і пінгвіни, разом з містянами, оточили Хромонома.
— Що?!! Ах ви... Ах ви! — від злості чаклун нічого більше не міг вимовити. Побачивши, що в нього більше немає армії вірних слуг, і що містяни теж не хочуть більше йому коритися, він вирішив хоча б художнику помстись. Махнув рукою, й запустив в нього білу блискавку! Але художник був напоготові, махнув пензлем з фарбою — і відбив блискавку, яка розбилася кольоровими іскрами! Чорно-білий маг тут остаточно перелякався, закрутився на місті, зашипів, підстрибнув — та й перетворився на велику чорно-білу сороку, що з гнівним стрекотінням полетіла геть.
В цю мить небо над містом знов стало блакитним.
コメント