Важкі двері гупнули, зачиняючись. Хрусь, хрусь, хрусь — хазяїн будинку крокував геть. В хаті повисла глуха тиша, мешканці дослухалися кроків, переконуючись, що людина дійсно пішла. Через кілька хвилин зсередини великої шкіряної торби, що стояла в кутку, почувся шурхіт. Торба відкрилася, і з неї важко плюхнувся на підлогу гном, озирнувся, побачив на столі глек з молоком, і вигукнув: "Ага!"
Він поліз на стіл — не аби яка висота для малюка — і вже майже видряпався, аж тут почувся сердитий голос:
— Ти що це замислив, га?
Гном з переляку випустив спинку стільця, не втримався, й гепнувся на підлогу. Маленькі пташенята з’явилися звідкілясь, покрутилися навколо гномової голови, й так само кудись зникли.
Гном сів, покрутив головою, і вигукнув сердито:
— Хто тут? Чого сховався? Виходь!
— Сам виходь!
— В сенсі? Я ось, куди мені виходити?
— Ти ось, а маєш бути там! Он двері, бачиш? Туди й виходь!
— Чому це?
— А нащо ти тут потрібен?
— А ти нащо тут потрібен?
— Я тут хазяйную, доки людей нема, а ти сюди пробрався, мабуть, поїсти задарма. Шиш тобі! Не дам. Пішов геть!
— А, то це ти, мабуть, той, як тебе…
— Хатній я! А вашого брата я знаю — вам, гномам, завжди тільки їсти давай! Наведе безлад, всюди крихти, молоко розлите, ще й глечик розіб'є, й бувай такий, а кому потім прибирати? Га? То геть звідси!
— А що ти мені зробиш? — зрозумівши, з ким має справу, гном став значно сміливішим, підвівся, впер руки в боки, й задрав голову. Борода його стояла колом, очі виблискували з-під густих брів.
У відповідь замість слів пролунало якесь приглушене металеве брязкання. Дверцята шафки, що стояла в куті кухні, відкрилися, й з них щось із лязкотом вивалилося. Гном трохи присів та різко обернувся до шафки. Те, що спершу скидалося на купку хутра впереміш із посудом, підвелося — це був Хатній. На голові в нього був металевий ківшик, в лівій руці, наче щит, він тримав кришку від каструлі, а у правиці стискав скалку. Загрозливо посопуючи, він рушив у бік гнома. Той не очікував побачити такого супротивника, і повільно позадкував.
— Слухай, — промовив гном — може, якось домовимось? Ну що тобі, кринки молока шкода?
Хатній помахував скалкою, показуючи, що так, шкода. Гном озирнувся, й помітив біля пічки кочергу.
— Ага! — він миттю стрибонув до пічки, схопив кочергу, і знову повернувся до хатнього. Той застиг на місті: кочерга була металева, важча та довша за скалку.
— Що, скнаро, з’ясуємо кому тут хазяйнувати? — Гном замахнувсь кочергою.
Але хатній так легко здаватись не збирався — перехопивши скалку зручніше, він знову сунув на гнома. Супротивники зійшлися, неначе двоє мініатюрних лицарів. Хатній вдарив гнома скалкою, але той відбив удар кочергою, і своєю чергою вдарив. Дзвякнув метал, і кочерга відскочила від каструльної кришки. Скалка широкою дугою понеслася на зустріч до гномової голови. Той в останню мить відстрибнув, і скалка з розмаху вдарила вішалку з одягом. Від удару з гори звалився великий важкий каптан, і накрив, наче ковдра, обох бійців. Обидва не втрималися на ногах, та покидали зброю, обидва були налякані, та борсалися, намагаючись вибратися на волю. Раптом хатній намацав в темряві гном’ячу ногу — гиркнув, та впився в неї зубами.
— А-а-а! — заволав гном, вирвався, вистрибнув з-під каптана, й кинувся навтьоки.
Через мить і хатній був на волі, та з криком кинувся навздогін. Гном побачив відкриті двері, і, не розбираючи дороги, ринувся всередину. В кімнаті за дверима стояло невелике крісло, на ньому дрімала руда смугаста кішка. Гном з розмаху налетів на крісло, й те перекинулося. Кішка з нявом злетіла у повітря. В цю мить в кімнату заскочив хатній: помітивши гнома, він кинувся до нього — але йому на голову звалилася перелякана тварина. Від страху кішка випустила кігті, й полосувала ними усе, що попадало під її лапи — і хатньому прийшлося непереливки. Але він був досвідчений хазяїн, міг впоратись з будь-якою твариною, і через хвилину кішка вже припала до підлоги, а хатній міцно тримав її за загривок.
— Що, Мурко, знайдемо цього грабіжника?
Мурка тихенько, але загрозливо вурчала. Гном, який сховався за ліжком, у дальньому куті кімнати, перелякано дивився на них: ще не вистачало, тепер в нього двоє противників! Нічого собі, попив молочка!
Хатній з кішкою обережно, але рішуче сунули, обходячи кімнату по колу. Гном дістав з кишені мідний гріш — цього добра в гномів завжди навалом — і кинув монету через кімнату. Вона з гуркотом впала, переслідувачі кинулися в той бік — і гном, поки на нього ніхто не дивився, застрибнув на підвіконня, й швидко поліз по фіранці вгору. Коли його помітили, він вже доліз, перебрався з фіранки на шафу. Хатній побіг через кімнату до нього, але став на пів дороги — ясно, що до гнома на шафу влізти не вийде: той легко зіштовхне його вниз. От хіба якщо Мурка…
Але в цей момент біля нього на підлогу впала бомба. Ну, щонайменш, хатньому здалося, що це бомба — насправді, це гном знайшов на шафі сховані кілька банок варення — й жбурнув одну вниз. Дивлячись на переляканого хатнього та на кішку, що кинулася навтьоки, гном зареготав, і скинув ще одну банку, мітячи у ворога. Той відстрибнув, і став метатися кімнатою, ухиляючись від банок, що скидав на нього гном. Варення швидко скінчилося, точніше, скінчилося на шафі — внизу-то його було багацько, по всій кімнаті. Хатній з ненавистю подивився на гнома. Той намагався зметикувати, що ж робити далі — і не придумав нічого ліпшого, як впертися у стіну, та відштовхнути шафу. Хатній зойкнув, дивлячись, як височезна шафа падає на нього. Бум! Хмара пилу здійнялася в повітря. Гном плюхнувся з висоти на підлогу, і навколо його голови знову полетіли маленькі пташенята.Коли вони зникли, гном підвівся, озирнувся, обтрусився, й пішов до виходу з кімнати, обходячи калюжі варення. Вже біля дверей він раптом почув позаду приглушене бурмотіння, озирнувся — як раз вчасно, щоб побачити, як з шафи висунувсь бічний ящик і з нього вивалився на підлогу хатній.
Хатній підвівся, важко дихаючи. Кілька секунд вони з гномом дивилися одне одному у вічі. Потім хатній загарчав, та сунув на гнома. Той позадкував, вийшов з кімнати. Хатній не поспішав, рухався повільно, але рішуче, і щось весь час загрозливо бурмотів. Гном потроху відступав від нього, не розуміючи, що відбувається. А відбувалося те, що хатній вмів найкраще: домашнє чаклунство. Справжнім чаклуном хатній не був, але дещо корисне вмів, хата його слухалася — спробуй посперечатися із розлюченим домовиком! Тому гном, задкуючи, не помітив, як позаду нього відкрилася ляда підвалля, не помітив, як віник тихенько ліг на підлогу біля відкритого провалля. Раптом хатній з гуканням стрибонув вперед, гном відсахнувся, перечепився через віник, і покотився сходами вниз.
Хатній кинувся навздогін — він хотів в темряві нагнати збентеженого ворога, та розібратися з ним. Гном докотився до низу і розтягнувся на підлозі. Тільки-но він спробував підвестися, на нього накинувся домовик. Вороги покотилися підваллям, налітаючи в темряві на невидимі банки, глеки та полиці.
Раптом пролунав довгий протяжний стогін, від якого в обох бійців серце впало аж у п’яти. Стогін цей був одночасно схожий і на виття зграї вовків на холодний зимовий місяць, і на звук вітру в пічній трубі, і на протяжну сумну ноту сурми.Чулася в ньому глибока бентега, відчай та розчарування.
— Що це? — перелякано спитав гном.
— Тихо! — шикнув на нього хатній, — це привид!
— Який привид?
— Та тихо ти!
— Який-який… Ось такий, — сказав привид, — дуже-дуже обурений.
Напівпрозора фігура, що світилася ледь помітним зеленуватим світлом, вийшла зі стіни підвалля. Це був старий, кремезний бородатий дідуган, що поруч з гномом та хатнім виглядав справжнім велетом. Він схопив обох переляканих забіяк за шкірки, й підняв:
— Ви що робите, паскуди? Ви ж пів хати рознесли! Що хазяїн скаже? Він, мабуть, подумає, що це золота орда до нього додому завітала, поки він на роботі був!
Привид підніс хатнього ближче до очей:
— Ти ж домовик, маєш по хаті допомагати — а сам що робиш? Усе варення хазяйське побив!
— Це не я варення… — пискнув переляканий хатній
— Циць! Грець би з нею, з тією кринкою молока, ну нагодував би роботягу, що тобі, шкода, чи що? Так ні, він у лицарів погратися вирішив, Роланд недобитий, влаштував тут осаду Сіракуз!
— Я не сіракуз… — знову пискнув хатній.
— Циць, кажу! - привид перевів погляд на гнома, який заплющив очі та тихенько ворушив губами.
— А ти чого приперся? Не сиділося тобі у шахті? Молочка на халяву захотілося? Гноми — чесний народ, не соромно тобі крадіжками промишляти?
Привид поставив переляканих розбишак на стіл, і погладив свою довгу бороду.
— Слухайте уважно. Хазяїн повернеться ввечорі. Щоб до цього часу все було прибрано: і шафа, і скло, і тут, у підваллі весь гармидер — все. Якщо не впораєтесь, віддам вас Лісовику, будете в дуплі жити, горіхи для нього збирати разом з білками, ясно?
Гном з хатнім закивали головами.
— І не думайте втекти, особливо ти, гірняк — привід нахмурив брови на гнома — я лісовику скажу, щоб всі дороги навколо хати закрутив, не втечеш, ясно? Давайте, швиденько до роботи, а я — по справах.
І привид зник. Але через мить його голова знову визирнула зі стіни:
— І Мурку не чіпайте, напоїть кішку молоком, і нехай відпочиває — у тварини стрес!
І зник остаточно.
Гном та хатній перезирнулися:
— Ну що?
— Що-що… Чур, ти варення витираєш, я — шафу лагоджу.
— Ех… Ну, добре…
І вони заходилися приводити хату до ладу — нікому з них не хотілося жити в дуплі та збирати горіхи разом з білками. Виходило в них непогано, адже гноми — народ стійкий, працівники витривалі та вправні. А для домовика прибирання — взагалі улюблена справа, це він вміє найкраще. Але ж і безлад у хаті був страшенний, то до вечора їм обом роботи вистачало. І поки працювали, вони розмовляли: Гном розповідав, яка в нього велика родина, і як вони всі працюють у шахті. Як він побачив торбу хазяїна хати, й забрався всередину, щоб хоч трохи подивитись на світ назовні. Хатній розповідав про те, як живе хата — бо людина живе в хаті, а хата живе навколо людини. Розповів і про привида, який колись був пра-пра-прадідом сьогоднішнього хазяїна, людиною поважною та вченою. Зазвичай привид спав собі десь всередині стін хати, чи під підлогою або на горищі, а ще ходив у гості до свого друга-Лісовика. Хатній його побоювався, але поважав. А ще був дуже вдячний, що привид прокинувся, та й зупинив їхнє з гномом розбишацтво. Бо справжній домовик має хату берегти, тримати в ладі, а не влаштовувати погроми. Хатньому було соромно через його негідну поведінку. Та й гном був засмучений тим, що вломився в чужу хату, та ледь не став крадієм: гноми, все ж таки, чесний народ.
Після прибирання хатній налив з глека молока у дві великі кружки, і вони з гномом сіли відпочити та трохи закусити. Тут двері відчинилися, і з’явився привид. В руках у нього був мішок, який той поставив на підлогу.
— Фух, ледь доніс! — сказав привид, витираючи піт з лоба: привидам дуже важко носити справжні речі, та ще й вдень. — Що ви тут, бешкетники, прибралися?
— Так, діду, прибралися — відповів хатній — і шафу полагодили.
— А що в мішку? — поцікавився гном, сьорбаючи молоко.
— Що-що… Варення, що ж ще? — сказав привид — відьма Маланія позичила, треба ж чимось замінити те, що ви побили.
Гном з хатнім ледь встигли поставити банки з варенням на шафу, як — хрусь, хрусь, хрусь — почули кроки хазяїна, що повертався до хати. Хатній відкрив вікно:
— Давай, швидко! — сказав він до гнома, — а якщо знову молока захочеш — заходь, пригощу.
— Дякую за запрошення! — сказав гном, і вистрибнув на вулицю.
Хазяїн зайшов у хату, і стояв, задумливо чухаючи потилицю: на столі стояли дві пусті кружки — і звідки вони там взялися?
Comments